Одшуміла весна, одспівала чуттєва гроза
І тоді я сказав: "Ти у мене, кохана, єдина"
Ти мовчала, як ніч, а в очах накипала сльоза
І мене запитала: "А як же твоя Україна?"
Ні, не довго я думав, бо думав до того, й сказав
"Є у кожного в світі єдина, як доля, дорога
Прозолочена сонцем твоя материнська сльоза
Ми зійдемо по ній до Вкраїни, а може й до Бога"
І заплакала ти, закричала, як птиця вночі
Заридала від болю, своє проклинаючи тіло
Дай мя, Господи, щастя, мені його силу вручи
А до тої Вкраїни, яке мені, Господи, діло?
Не озвався Господь і мовчали старі небеса
І душа України зажурено й тихо мовчала
І подумав я ще раз, але, як і вперше, сказав
"Ти — кохання і смерть, а потрібно живого начала!"
І розбіглись дороги, розпався надвоє поріг
Застогнали степи в вересневій печалі осінній
Я сказав побратимам: "Кохайте коханих своїй
Бо женюся же я на сердечній вдові Україні"
Пораюймо в гаях, порадію за вас за усіх
Як збереться наш рід побіля родової калини
Ну та, може, й мені хоч малий подарується гріх
І народяться діти, достойні нової Вкраїни!
І народяться діти, достойні, достойні нової Вкраїни!
