Як смертне прядиво
Як безнадійність прощ
Як невод умирання довгий, непролазний
Як непотрібна і глуха образа
Осінній дощ
Ізнов осінній дощ
Ряди дерев шляхами: змоклі, голі
Розоране, окраденеє поле... розбита колія
Як жовкле листя по верхах ген – у вітрах
Душа... душа моя
У ночі чорні
У провалля каламутне
Що неводу оцього не минути
Нічого! Ох, нічого не забути!
Куди не кинься ти
Шляхами земних прощ
Останніх, судних смертних прощ
Осінній дощ
