Накрита неба бурим дахом,
Мов бронза, ніч тьмяніє й стигне.
Як вбиті в ніч горючі цвяхи,
Холонуть зорі в сині криги.
Насуплений, їдкий, запеклий
Заслониш очі лунатичні,
Бо твоє серце — чорне пекло,
Середньовічне і містичне.
Тремти в цей вечір забобонний,
Мов астролог, дивися в зорі!
Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних
Пригорне ніч, вогонь і море!
