Все змили сльози вирієм грози
Веселка в небесах звелася прозрівшим сонцем
В крапельках роси, де біль, де радість
Слідуєм куди, ми в злагоді з собою
Шатро небесне захищає світ
І соком ніжений водою
Зі мною тихо сперечається мій слід
То промовчить мій вірний поводир, хоч слідує за мною
Та губить простір голос мій слабкий
І думка в дебрах десь блукає
Я вершник без коня, а кінь самотній мій
Єдиний шлях собі тепер вночі шукає із тисячі доріг
Доносить вітер подих з небуття
Загасити цей вогонь сльозою
Із-поміж слів думок, із глини забуття
Сформуюсь в келих я, наповнений до краю
Вино мені виною
