Початок

Не знаю з чого почати

Пишу, тому що не можу

Мовчати і далі по чатам

А тому перо — це заточений ножик

Який мокає чорнило

З яким я тягнусь і читаю під стукіт обвалу

І поки по сайтам чорнили мене

Я дістав до самої суті

Де не надумані панчі (ей)

Де не підв'язані рими (ей)

Де я не раб і не пан

Чи хтось іще там на суспільній драбині

А просто людина зі слухом

Який чує слово, а не лише ноти

Вибач, що вийшло так сухо

Але піді мною ніколи не мокло!

Я знову про себе, — fuck off

А чому я мушу читати про когось?

"Де Лоїк?" — кричав ваш faggot

Він там, де не буде "Танка на майдані Конго"

Він там, де не буде відносних

Ваших ужимок і ваших гримасок

Пройшли ті часи дев'яностих

Коли я був в захваті від німої гри "Масок"

Пройшли ті часи, коли вчив вас і радив

Коли сліпо бився на батлах

Не знаю хто я — напевно, ваш прадід

Якщо Гіга — ваш батя

Лишаю позаду

Всі свої випади і йду до Цербера

Вчився писати

Шукаючи крайнього, але весь час

Він кричав мені з дзеркала

Альбом за альбомом

Все глибше пірнаю

В свою підсвідомість

В свою ненормальність

Де я зневажаю суспільну реальність

Яку я вважаю зенітом ілюзій

Я в римах свій край ніс, де крайність

Єдиний мій спосіб потрапити в лузу!

І сховатись від кию назавжди

В руках тих, хто грає тобою і мною

А всі свої "перли", що нажив

Тобі віддаю і вертаюсь до себе на дно я

Шукати нові, але вони такі непомітні

І чую, наступного разу

Не вистачить слів, точніше — повітря

А тому пишу, як в останнє

Моє послання — повстання

Тим хто стойть не по стайням

I тим, хто не вмер, живучи по квартирам, по спальням

І це моє інтро

Розганяє альбом мій неначе вітром

Я зламав свою душу для вас

Ось чому вам розкажуть, що Лоїк — відкритий

Там, де танцюють в намисті, за кісточку в мисці

З пустими словами по чартам

Я знову кружляю на місці

I не знаю, з чого почати

Щоб не вилитіть по ночі

Пустим звуком з вікон

А тому все повільніше і все змістовніше

З віком