Не гоїться рана

Де я не йду, що не почну,

все тінь твоя зо мною,

і кождий сміх, момент утіх

тьмить хмарою сумною.

„Чого — питаю я нераз —

життя моє лоточиш ?

Ти не моя, а я не твій,

чого від мене хочеш?“

„Чи завинив тобі я що?

Чи тужиш так за мною,

що тінь твоя вкрива мене

все хмарою сумною?“

Та тінь мовчить, звичайно — тінь,

ні мови, ні розмови;

а може се моєї тінь

покійної любови.