Неосяжне і вічне

Я множу все на нуль,

Так я в нулі все перетворюю.

Я залишаюся зовсім один,

Зовсім один, я спостерігаю.

Немає нічого ні облич, ні очей,

Ні звуків, ні землі, ні неба,

Ні темряви, ні світла зірок.

Всесвіту немає, вона зотліла.

Але якщо немає нічого,

Так що то це, що залишилося?

Як сформулювати його?

Коли, навіщо звідки взялося?

Незбагненне і вічне,

Воно незримо, але так явно.

Воно плюс-мінус нескінченність,

Воно лякаюче забавно.

І змушує тремтіти,

І в нестямі озиратися

Його не чуючи оглихати,

Його не бачачи пригинатися.

І з ним зливаючись знайти,

Забутий геть знову знайомий,

Крізь м'ясорубку всіх стихій,

Той яскраве світло рідного дому.