Пісня

В мене діжка замість голови, і вона переповнена інформацією

І вологе щось щодоби вкриває лице, як посадку акація

Наприкінці травня вона цвіте зазвичай

Можна їсти, якщо це не при дорозі

В мами день народження 20-го

Область в окупації, я лежу на підлозі

Поруч з самовідданістю і хоробрістю бачу мародерів своєї ж крові

Людей, які наживаються на війні

І як своїми пігулками безкоштовно діляться хворі

Як співають український гімн люди в угорському хорі

Як змінюється погода, як весна панує на повну надворі

Над моєю головою пролітають літаки без жодних сирен і тривог

Я сиджу в Словаччині

Я чую, як плаче Бог

Як приймає однаково професорів, першокласників і п'яниць

Як показує мультики без реклами, їм вже не відвести зіниць

Як дозволяє більше не чути пісень про "плєнних"

Слів на кшталт джавелінів чи паляниць

Думаю: що робить цей конкретний шматок землі моєю і рідною?

Чому ця жінка зовсім не схожа на мене з формою очей мигдалевидною?

Чому всі відтінки з мого лиця можна знайти у полі

Між Гладковкою і Голою Пристанню?

Чому будь-яка ягода зараз здається кислою, ніби після пломбіру?

Багато думаю про віру

А ще про те, що російським військовим не личить назва жодного звіра

Точніше, звіра такою асоціацією ображати не гоже

Як будь-якого українця, мене зараз багато різних думок тривожить

Наприклад, чому ще зовсім недавно мене не хвилювала війна в Сирії?

Я спокійно слухала музику в своєму телефонному плеєрі

А тепер я вимагаю від людей активної участі

Як ви можете жити свої життя?

Там же люди мучаються

Хоча сама я за останні вісім років не зробила нічого, щоб зупинити війну

Я відчуваю за це вину

Пробач, єдина

Я тільки ховаюся за тобою

В моєму голосі недостатньо металу, щоб він став зброєю чи стіною

Але я співаю лише про тебе

Та ти можеш співати лиш мною