Слова

Між жити й вмирати є дещо важливе: слова.

Промовлені й ні, нерозчуті і кинуті з лиха,

Правдиві, червиві і прикрі, як град у жнива,

То затхлі, то ніжні, як скошена зранку трава,

То вперті, як кулі сліпі й березнева крига.

Твоїми молитвами потяги вчасно вертають у порт,

Із вирію тягнуть додому ключем літаки заблукалі,

Сумні капітани виводять фрегати з ворожих вод

І шкрябає гільзою вірш непоет на броньованій сталі,

Аби він звучав, наче богом прочитаний вголос,

Між грізних видінь й спересердя розписаних стін,

Твоїми молитвами, наш, в позолоті старій, мегаполіс

Стоїть в людогущі мільйонній. Зі мною. Один на один.

Між жити й вмирати є дещо важливе: слова.

В нотатках таємних і поглядах надбарикадних,

Колючі як дріт і солодкі, як перші дитячі дива,

То щирі, то п'яні, як в травні моя голова,

То тихі, - слова, що промовив востаннє.