До Ієроніма Босха

Нащо відкрив ти мені сади насолоди

Так полуниці гірчать

Але сік їх завжди життедайний

І незборима принада жінок полуничної вроди

В тінях, підстрижених крилами птахів охайно

Листя сердець обвінчані співом в саду

Знаю, в уяві твоїй я не остання

В сад солов’їний в сад гріховодний іду

Босху, нащо читаєш священні книжки між рядками

Так би у шорах жилося до скону

Так би до скону в юнацтві жилося

З роками б вищали вежі омани, сумління ї закону

Плоть розіп’яв на струнах підступної арфи

Птиці музичним ключем над моїми руками

І відлітають увінчані гронами сарни

За золотий прямокутник картинної рами

Нащо відкрив ти мені сади насолоди

В раму картини вписано кулю земну

Все в цих садах: дерево, небо і води

Вічно нагадують плоті моєї вину