Глава 7: Сюрприз від татка

Так, ситуація патова, розумію. І тепер героям треба зробити надскладний вибір. Доставити принцесу і отримати свободу, або ж відпустити її і зберегти їх кохання.

Лицар:

А де ж хазяїн дому? Теж в підвалі чи вийшов кудись?

Принцеса:

Він пішов на полювання, та вранці має повернутися. Головне - стійте за мною і все буде гаразд. Ніч скоро повинна пройти і він стане звичайною людиною.

Герої не спали всю ніч. Лицар та бард лежачи на матраці інколи перезиркували один на одного, але не промовляли ні слова. Вони чекали ранку. Тоді і вирішуватимуть.

З першим промінчиком сонця, у двері хтось постукав.

Купець:

Відчиняй мила! Це я!

До будинку зайшов чоловік. Він був повністю оголений та подертий гілками. У нього був середній на тей час зріст і звичайна статура купця(ну, якщо можна так висловитись)

На спині у нього висіла два зайці, а в руках був повний кошик полуниці.

Купець:

Хто це?! Що вони роблять у будинку?

Чоловік почав незвично гарчати. Бард одразу ж згадав, як його налякала собака в дитинстві.

Принцеса:

Стій милий, це друзі. Вони не такі, як ті що приходили за нами раніше. Це бард і його лицар, якого я вже давно знаю.

Чоловік підійшов до героїв та почав їх обнюхувати. Купець довго мовчки дивився на наших героїв і звісно ж з підозрою. Згодом він попросив їх прибрати всю амуніцію та зброю, яка у них була в підвал.

Через деякий час вони вже сиділи на кухні, а принцеса готувала їм сніданок.

Купець:

Я не хотів їх вбивати. На мені великий гріх. Вони перші діставали мечі, я не міг нічого вдіяти. Ще й треба було їм усім приходити саме вночі, блін.

Бард і лицар уважно слухали чоловіка і майже доїли першу за довгий час нормальну їжу, аж тут почувся свист. Прямісінько у двері залетіла стріла, на якій візерунком була відмічена змія.

Король:

Ви в оточенні, я прошу вас не зчиняти супротив і віддати мою доньку мені.

Принцеса почала гучно кричати через вікна:

Татку, не чіпай їх! Це все через мене, відпусти мого коханого, він нічого поганого не зробив!!!

Король:

Нехай звір вийде і покаже своє справжнє обличчя! А потім будемо вирішувати. Попереджую, зі мною солдати!

Людина вовк вже хотіла повернути дверну ручку, але її спинив Бард.

Бард:

Зачекай. Давай я спробую все пояснити.

Але, як тільки бард відчинив двері і вийшов за поріг хатини, він відчув страшну і різку біль в районі правої ноги. Опустивши очі, він побачив стрілу з зеленим наконечником.

Його тіло підкосилися.

Лицар:

Це стріла з отрутою!

Лицар швидко підбіг до барда і підхопив його на плечі.

Перед тим, як втратити свідомість, своїми руками бард нашупав 2 стріли, які стирчали зі спини його друга.

Повернувшись до будинку і зачинивши двері, лицар стрімко відкрив люк, в якому раніше ховалась принцеса і жбурнув туди тендітного купця. Після чого, закрив люк і його тіло рухнуло на підлогу.

Сни були повні печалі та спогадів. Бард напевно прокрутив мільйони ситуацій, як би він міг зарадити цьому всьому. Згадав своє нещасне дитинство, короля який знущався з його нових пісень.

Уявляв дружину лицаря та його сина, яким він розповідає про його смерть.

Через деякий час бард почав бачити тільки зелений туман, з якого йому, мабуть, вже ніколи не вийти.