Таааак, такого в нас на вечерю ще не було гхм, гхм...
Приблизно такі звуки почав чути бард, прокинувшись від сну. Вже був ранок, світало і зліва, метрів 50 від своєї палатки він помічає дерев’яну будку, в якій мабуть і жили гобліни, та через темряву вночі він цього не побачив.
«Боже, який же я даун», - подумав Бард.
Він встав, взяв свою лютню як зброю і чекав. Вибору не було.
Так, кидай кість на спритність…. Один. Хмм, це не дуже добре.
Аж тут з кущів вилітає маленьке гидке створіння та замахується по нашому герою мечем, промах. Лютня розлітається на дві частини. З кущів виходить ще два гобліна.
В цей момент позаду ти чуєш знайомий голос.
Лицар:
Бля малий, ну я ж тобі казав, ну шо ти таке дурне,а?!
Це був тей самий лицар, який торочив тобі про вогнище.
Але барду було вже не до цього. Він дивився пустим поглядом на свою зламану навпіл лютню і щось бурмотів собі під ніс.
Не на жарт розлютившись зі зламаного інструменту, якого він так любив, він стрімко побіг на одного з гоблінів.
